Укоризненный взгляд Вечности пронизывает все мое существо… Говорят: «грехи держат»… Но я знаю, что это – не так! Господь давно «рассеял их, как туман, удалил - как восток от запада»…. Вера моя укрепляла меня в этом!
Но взгляд укоризны давит…. Откуда, эти, захлестывающие сознание туманом серости, мысли? Что за ними?
- Это обломки разрушенных рефлексных истин пытаются задеть за «живое»!…. О, как они стремятся снова проникнуть к нам, погреться, поиграть с нашей самостью, наполнить «жгучими», гонящими слезу – воспоминаниями…. И заползти, заползти в самую душу, и властвовать, властвовать, властвовать!
«Противостаньте злу и убежит от вас!»
Вставший на путь Истины, да не убоится испытаний веры своей!
ИСТИНКИ?
А вы знакомы с сутью Истины? Вы смогли познать Ее? Вы вместили Истину всем своим сознанием? Кто из нас может, не «кривя душою», сказать – да? Мы можем только постепенно вмещать в себя частицы Истины, постепенно проникая в тайны вселенского бытия, и то, в меру нам приоткрываемую…
Мудрость говорит: познайте писание, познайте себя, познайте Христа в себе!
А мы можем сказать: познали!?…. Мы можем назвать себя мудрыми? Достаточно ли в нас смелости: сделать этот важный шаг, укрепленный веры, и со всей ответственностью, подняв на свои плечи всю греховность мира сего, встать в пролом между миром и Вечностью? Питаемся ли твердою духовною пищею, и когда стучим, то знаем: зачем?
Поэтому наше стремление к Истине, собирание по крупицам мудрости, мудрости не века сего преходящего, а мудрости духовной, мудрости вмещения Вечности – взращивает в нас кристаллы Истинок, которые из таинств постепенно облекаются в форму беспредельной вселенской Мудрости!
Истинки – крупицы наших знаний о самих себе, о мирах дальних и ближних; - кирпичики из которых строится вся наша жизнь, - на которых зиждется дух наш перед вечным полетом в Беспредельность Бытия!
Стремитесь к познанию, к накоплению Истинок, как бы ни тяжелы они для вас были…
Да исполнятся сердца Ваши Любовью и Мудростью!
Комментарий автора: Да исполнятся сердца Ваши Любовью и Мудростью!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мой дух радуется; благодарю Вас, Олег, за верность; за то, что платите цену, покупая жемчуг Царства.
Мир Вам - ШОЛОМ. Мир дому вашему, мир ВСЕМУ вашему. Благословен, ВХОДЯЩИЙ во имя Господне! Аминь. Комментарий автора: Спасибо. Мир Вам. Благословений!
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
Поэзия : Доверять, уповать, полагаться - Olga Когда чувствую надвигающуюся волну сомнений, повторяю себе: "Доверять, уповать, полагаться" и это помагает. Да поможет мой стих и Вам!