Нет забвению!!!
Инок59
Наши прадеды честью ковали победы,
Возвеличив над миром Андреевский стяг.
Алой кровью и доблестью, флаг наших дедов,
Водружён на склонённый, фашистский рейхстаг.
Русь святою слыла, ПРАВОСЛАВНОЙ ДЕРЖАВОЙ,
Не тащила напрасно из ножен свой меч.
И гремела окрест песнь о воинской славе,
Той, что предали мы, не сумели сберечь.
Мы распяли отцов на погостах, забвением!!!
Над оболганной памятью, времени стынь.
Рвут иуды историю с остервенением,
Льют слащавую ложь, что горька как полынь.
К покаянью взывают с улыбкой лукавой,
Гриф секретно с архивов не снят до сих пор.
Но вовек не сокрыть им заслуженной славы,
Прозвучит осужденье, словно выстрел в упор.
Возрождение близко, от того и лютуют,
Злобным ядом свои, наполняя сердца.
Но я верю, поднимем РОССИЮ СВЯТУЮ,
Православный свой стяг, пронесём до конца.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Как-то я уже задавал Вам вопрос относительно "святости Руси",но Вы,видимо очень занятой человек,не удостоили меня ответом,так я повторю...в чём "святость" выражается? Комментарий автора: а Вам не кажется вопрос провокационным? вспомните лозунги прошлого...за ВЕРУ, ЦАРЯ и ОТЕЧЕСТВО. Русские всегда ставили духовность выше всего остального, и это отражалось во всём, в литературе, исскусстве, поэзии.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
